Промова адвоката в дебатах в цивільній справі

В рівненський міський суд

представника відповідача –

адвоката Луцюка Миколи Івановича

в цивільній справі за позовом Петричука Гліба Володимировича до Горика Костянтина Володимировича, третя особа – друга Рівненська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та про усунення від права на спадщину

Промова

в судових дебатах

Шановний Суд, шановні учасники судового розгляду!

Позивач Петричук Г.В. пред’явив цивільний позов до Горика К.В. про усунення останнього від спадкування після померлої Горик Антоніни Володимирівни на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що з 1995 року (після смерті сина) Горик А.В. втратила зв’язки з відповідачем, котрий її не провідував, майже з нею не спілкувався; стан здоров’я Горик А.В. погіршився, через похилий вік вона потребувала догляду та матеріальної допомоги; Горик А.В. перебувала на обліку в Рівненському обласному центрі психічного здоров’я населення, потребувала постійного нагляду і догляду; відповідач Горик К.В. від допомоги бабусі відсторонився, не провідував бабусю і ухилявся від надання допомоги. Тому просив усунути Горика К.В. від спадщини і, як наслідок – скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Я, як представник відповідача по справі, вважаю, що сторона позивача не довела жодної з обставин, на які вона посилалась в позові, а навпаки, досліджені в судових засідання докази свідчать про безпідставність та надуманість претензій позивача Петричука Г.В. на предмет спору.

Так, і сам позивач Петричук Г.В., і відповідач Горик К.В, і свідки по справі, які були допитані в ході судових засідань, підтвердили ті обставини, що Горик А.В. практично до самої смерті самостійно, без сторонньої допомоги могла повністю себе утримувати, самостійно готуючи собі, виконуючи усю домашню роботу по прибиранні та догляду за квартирою, здавала в найм кімнати в належній їй квартирі квартирантам, за що отримувала додаткові доходи, самостійно організовувала та відвідувала різноманітні монастирі та церковні установи на території Рівненської та інших областей, постійно відвідувала церкву і вела активне соціальне життя.

Зокрема, свідок Іванчук Олександр Анатолійович (викликаний як свідок з боку позивача) показав суду, що він проживав на квартирі у Горик А.В. з листопада 2008 р. по лютий 2009 року, хазяйка була віруюча людина і до неї часто приходили монахи з монастирів, вона часто сама їздила по монастирях, в квартирі він прибирав лише в тих кімнатах, де жив, в інших прибирала сама Горик А.В., сама готувала їжу для себе та прала, говорила, що в неї є внук; Горик А.В. повністю усвідомлювала значення своїх дій, вона могла себе обслужити навіть якби їй і не допомагали, безпосередньо його ні про яку допомогу Горик А.В. нікого не просила.

Свідок Гнус Петро Миколайович також показав, що разів з 10 був в квартирі Горик А.В. протягом квартирування в неї Іванчука О.А., проте нечасто її бачив, оскільки вона постійно їздила по монастирях, на питання, як її самопочуття, Горик А.В. відповідала: «Нормально», не жалілась, нічого не просила допомагати, могла обходитись без сторонньої допомоги; зі слів Іванчука О.А, знав, що в Горик А.В. є внук.

Свідок Любесюк Ганна Леонтіївна показала суду, що Горик А.В. вела активний спосіб життя практично до самої смерті і в жодному разі не перебувала в безпорадному стані, не потребувала стороннього догляду чи допомоги, оскільки постійно могла сама себе обслуговувати, мала квартирантів та додатковий дохід, постійно допомагала внукові, відвідувала монастирі та святі місця, провідувала її в лютому 2009 року (перед смертю). Крім того, Горик А.В. двічі за життя мала намір самостійно подарувати належну їй квартиру Горику К.В., проте не зробила цього через надмірні черги в нотаріальній конторі. Відповідач Горик К.В. постійно зустрічався з Горик А.В. і декілька разів ночував в неї в 2009 році, підтримував гарні родинні стосунки з нею.

Свідок Гановець Надія Петрівна пояснила, що знала померлу Горик А.В. по церкві, вони спільно їздили по монастирях, перед самою смертю, в четвер, Горик А.В. разом з Гановець Н.П. була в Липках на празнику, Горик А.В. взагалі була активістка, займалась справами церкви, могла сама себе повністю обслужити і не потребувала стороннього догляду, стосунки з Горик К.В. в неї були хороші.

Свідок Жовчукова Ольга Антонівна також підтвердила, що часто їздила з Горик А.В. по монастирях та соборах, в суботу, за день перед смертю, Горик А.В. була на службі в Михайлівському соборі в м. Рівне, а за кілька днів до цього була в Липках, в монастирі, не потребувала сторонньої допомоги і повністю була самостійна.

Свідок Бричка Галина Федорівна показала, що Горик А.В. приходила до неї в гості в кінці 2008 року, в неї були нормальні стосунки і з родичами, і з відповідачем; востаннє бачила Горик А.В. за тиждень перед смертю, ніякої сторонньої допомоги вона не потребувала, тримала квартирантів в квартирі та надавала іноді притулок старцям.

Свідок Пензікова Людмила Сергіївна підтвердила, що Горик А.В. вела активне суспільне життя, постійно допомагала монастирям та відвідувала їх, брала людей з монастиря та доглядала їх; в суботу перед смертю Горик А.В. ходила до церкви. Такого, щоб Горик А.В. просила чи потребувала допомоги, ніколи не було, навпаки, вона сама всім допомагала.

Свідок Петричук Надія Миколаївна показала, що часто спілкувалась з Горик А.В., яка приходила до сусідів, розказувала, як їздила по монастирях. На питання, кому залишиться квартира, Горик А.В. ствердила, що – внукові Кості, вона вже ходила до нотаріуса щоб переписати квартиру, але через черги не змогла цього зробити; Безпорадного стану в Горик А.В. ніколи не було, ніякої сторонньої допомоги вона не потребувала, ніколи про внука погано не висловлювалась.

Також показання щодо активного способу життя, відсутності безпорадного стану та доброзичливого відношення о відповідача з боку Горик А.В. дали суду свідки Гусак Ніна Іванівна, Одіюк Надія Михайлівна, Горик Лариса Володимирівна

Як представник відповідача я прошу суд критично поставитись до показань свідків, викликаних з боку позивача, які є родичами позивача.

Допитана як свідок Сидорова Олена Глібівна показала, що Горик А.В. потребувала постійної участі і їй постійно допомагали в прибиранні, приготуванні їжі тощо. За 1,5 місці до смерті Горик А.В. почала почувати себе гірше, їй постійно допомагала вона та померла сестра. Одночасно свідок Сидорова О.Г. не заперечувала, що в той же час Горик А.В. утримувала квартирантів, постійно відвідувала монастирі та собори, ходила на всі служби в церкву і т.п.

Допитаний як свідок Рюріков Олег Григорович (двоюрідний брат позивача) хоча і заявив, що Горик А.В, потребувала постійної допомоги, в чому саме така допомога повинна була проявлятись і полягати, в зв’язку з активним суспільним життям Горик А.В., пояснити не зміг.

Допитаний як свідок Нянчук Володимир Григорович (двоюрідний брат позивача) ствердив, що Горик А.В, потребувала допомоги, яка і полягала в передачі продуктів з села. Одночасно свідок підтвердив, що Горик А.В. часто їздила в Корець, по монастирях, вела активний спосіб життя. Висновок про необхідність постійної допомоги Горик А.В. зробив з того, що остання жалілась на часті головні болі.

Допитана як свідок Петричук Галина Хомівна (дружина позивача) повідомила суду, що Горик А.В. постійно тримала квартирантів, за тиждень перед смертю приїжджала, мала намір красити огорожі на цвинтарі, прибирати, їздила і вітала відповідача з днем народження, не хотіла, щоб її доглядали, потреби в її постійному догляді не було і вона сама не хотіла, щоб її хтось доглядав, а на такі пропозиції з боку свідка – відмовлялась.

Поданими та долученими до справи повідомленнями настоятелів монастирів підтверджується факт активної релігійної участі покійної Горик А.В. у житті цих монастирів в останні місяці її життя.

Враховуючи, що відповідачу Горику К.В. виповнилось 18 років 24.04.2008 року, події щодо лікування Горик А.В. в 2007 році від опіків на мою думку не повинні враховуватись при розгляді даної справи, оскільки на той час сам відповідач Горик К.В. перебував на постійному утриманні і, відповідно, не міг ухилятись від надання допомоги іншим особам.

Так само, як не заслуговує на увагу і факт перебування Горик А.В, на обліку в Рівненському центрі психічного здоров’я населення з приводу наявної в неї епілепсії, оскільки на такому обліку вона перебувала з 1972 року, це ніяк не відображалось на її дієздатності та необхідності утримання, сама Горик А.В, приховувала від оточуючих наявність в неї такої хвороби, не потребувала у відповідності до медичних норм та стандартів додаткового надання допомоги з боку сторонніх осіб.

Крім того, взагалі, жодним доказом позивач не підтвердив обставини уникнення відповідачем Гориком К.В. від надання допомоги Горик А.В. жоден зі свідків, які виступали на стороні позивача, не стверджував, що відповідач, знаючи і усвідомлюючи безпорадність стану Горик А.В., ухилявся від надання їй необхідної допомоги. Таке твердження, навіть при його висловленні свідками було б абсурдним з огляду на відсутність безпорадного стану в Горик А.В. та її категоричну відмову від отримання допомоги.

Таким чином, сторона відповідача вважає, що належними та допустимими доказами доведено, що до самої смерті Горик А.В. вела активний спосіб життя, сама себе обслуговувала, утримувала квартирантів (а, як наслідок – отримувала додатковий дохід), їздила по монастирях та соборах, допомагала цим монастирям, допомагала іншим людям, майже щоденно відвідувала церкву, а тому в не перебувала в безпорадному стані ні через хворобу, ні через свій похилий вік.

Оскільки для усунення від права на спадкування за законом відсутні докази перебування Горик А.В. в безпорадному стані та ухилення Горика К.В. від надання допомоги в зв’язку з цим, позов Петричука Г.В. підлягає відхиленню, оскільки не встановлені обов’язкові підстави для такого усунення, передбачені ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

З огляду на безпідставність вимог про усунення Горика К.В. від права на спадкування за законом, безпідставною є і вимога позивача про визнання недійним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Враховуючи зазначене, прошу Суд:

В позові Петричука Гліба Володимировича до Горика Костянтина Володимировича про усунення від права на спадкування за законом та визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, – відмовити.

Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне
Костюкович Сергій Іванович

Приклад промови адвоката, захисника у кримінальній справі

Приведено приклад (зразок) оголошеної адвокатом захисної промови

Зразок (приклад) промови адвоката, захисника

у кримінальній справі по обвинуваченню двох осіб як співвиконавців злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України (адвокатом здіснювався захист одного із притягнутих до відповідальності осіб)

(імена та адреси змінено)

(форматування тексту при копіюванні не збережено)

Шановний суд, шановні учасники процесу !

Підійшов до завершення судовий розгляд цієї, не зовсім простої справи, і настав час зробити відповідні висновки.Аналіз фактичних обставин справи і незмінна Петрова С.А. і його захисту правова позиція ще із дня затримання підсудного органом міліції в 2011 році по підозрінню у вчиненні ним злочину, наявність ухвали апеляційного суду Рівненської області якою було скасовано попередній вирок у цій справі, та якою було зобов’язано виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинувачених, та де значиться, що саме в залежності від здобутих даних потрібно прийняти рішення по справі, змушує, оголошуючи цю промову, належним чином, об’єктивно і ретельно вказати та підсумувати усі досліджені в ході судового слідства докази в їх сукупності, та послатись на норми закону, які підлягають застосуванню.

Причому, та обставина, що ця справа розглядається судом вже вдруге, просто вимагає при оголошенні промови, бути винятково чесним як по відношенню до суду і опонентів в процесі, так і з самим собою.

Тож давайте об’єктивно поглянемо на те, що ми маємо у цій справі:
Органом досудового розслідування доводиться, що Іванов В.С. і Петров С.А. 17 квітня 2011 року, діючи як співвиконавці, спільно заподіяли Сидорову В.І. тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Петров С.А. не заперечує ту обставину, що він дійно цього дня брав участь у цій бійці за участю Сидорова В.І. і Іванова В.С., показав і слідству і суду, що наносив Сидорову В.І. певні удари, і як наслідок, частково визнав в цьому свою винуваність, однак причетність до заподіяння Сидорову В.І. саме тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило його смерть, категорично і послідовно на усіх стадіях процесу заперечив і винуваність у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України не визнав.При цьому, за усіма наявними у справі висновками досліджених судом судово-медичних експертиз та тілі потерпілого було виявлено кілька тілесних ушкоджень, на різних частинах тіла, різних ступенів тяжкості.

За таких обставин на самому початку постає визначальне запитання — «Якщо і Іванов В.С. і Петров С.А. двоє, і лише вони, брали участь у бійці з Сидоровим В.І., і тільки вони наносили йому удари в один проміжок часу, чи означає ця сама по собі обставина, що вони обоє безумовно повинні відповідати як співвиконавці саме тяжкого тілесного ушкодження, спричинившого смерть Сидорова В.І.?»

Інакше кажучи, чи повинні ці обоє учасників бійки безумовно нести відповідальність за діяння, описане в ч.2 ст.121 КК України, без з’ясування того, що конкретно вчинив кожен із учасників бійки?

Якщо ми дамо відповідь такого змісту, і по-суті, її відстоює прокурор, -«Били лише вони вдвох, в один проміжок часу, спільно завдали багато ударів, є смерть людини, тому і мають відповідати вдвох за заподіяння того тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого», — в такому разі Петров С.А відповідатиме за злочин по ч.2 ст.121 КК України.

Але якщо ми відповімо,-

1. «Припускати винуваність підсудного ми не можемо, потрібно встановити характер дій і участь кожного із підсудних у цій бійці, і коли за дослідженими в суді доказами з’ясується, що дії Петрова С.А. перебувають (або навіть так, не можуть не перебувати) у причинному зв’язку із смертельним тілесним ушкодженням, то він відповідатиме по ч.2 ст.121 КК України.

2. Якщо ж за цими доказами з’ясується, що характер дій і участь Петрова С.А. у цій бійці об’єктивно виключають можливість заподіяння ним смертельного тілесного ушкодження, а досліджені докази не доводять причетність Петрова С.А. до заподіяння потерпілому саме тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило його смерть, то в такому разі, Петров С.А. за ч.2 ст.121 КК має бути виправданий судом».

Безумовну відповідь на це запитання, яке, безсумніву, потребує вирішення, ми знаходимо:

— в ч.1 ст.2 КК України, згідно якої підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом;

— в п.1 ч.1 ст.64 КПК України 1960 р., згідно чіткого змісту якого при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню, зокрема, подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

— в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, де розтлумачено, що у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров’ю, належить з’ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них;

— в ч.3 ст.62 Конституції України за якою обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Тому, нічого не спотвоюючи, а лише повторюючи норми закону і чинну постанову Пленуму найвищої судової інстанції в Україні зазначаю: «За законом не можна засудити Петрова С.А. до відповідальності за ч.2 ст.121 КК України тільки на підставі самого по собі того факту, що і він і Іванов В.С., і лише вони у двох, наносили удари потерпілому, позаяк є вимога:- встановити спосіб вчинення злочину кожним із обвинувачених;- встановити характер участі кожної особи;- встановити ступінь участі у вчинені злочину.і є заборона обгрунтовувати обвинувачення припущеннями і вимога витлумачити усі сумніви у доведеності вини на користь обвинуваченого.

Інакше кажучи, ми вимушені щонайменше за показаннями очевидців і матеріалами кримінальної справи розібратися хто і що конкретно із двох підсудних вчинив, які удари, в який спосіб і в які частини тіла потерпілого наносив, від заподіяння ударів в яку частину тіла виникло смертельне тілесне ушкодження, і саме за наслідками цього зробити відповідні висновки.
Петров С.А. за пред’явленим йому обвинуваченням обвинувачується саме як співвиконавець тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть Сидорова В.І., оскільки на думку органу досудового розслідування ця смертельна травма є результатом їх спільних ударів по частині тіла Сидорова В.І., від ушкоджень якої настала його смерть.
Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» 30.05.2008 р. № 5 та в п.24 постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року розтлумачив, що кожен із виконавців (співвиконавців) безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину.
Згідно висновка судово-медичної експертизи № 61 Володимирецького міжрайонного відділення КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради» від 18.04. – 11.06.2011 р. (Т.1 а.с.238-240), а саме, у підсумковій частини при відповіді на 1,2,3,4,5,8 запитання експерт вказав тяжке тіслене ушкодження, яке спричинило смерть Сидорова В.І., та чітко зазначив, що «Точка прикладення сили знаходилась в ділянці голови».
Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради за матеріалами справи № 99 від 11 липня 2011 року (Т.1 а.с. 252-257) у підсумковій частині комісія експертів при відповіді на 1,2,3, 6 запитання вказала тілесне ушкодження, яке спричинило смерть Сидорова В.І. і також зазначила, що до цього тілесного ушкодження «. могли призвести удари руками, ногами чи іншим тупим предметом в ділянку голови, різкий поворот голови навколо вертикальної осі із запрокидуванням дозаду, тощо».Ці підсумки судових експертих були підтверджені і роз’ясненнями експерта.
Так, викликаний і допитаний в суді експерт обласного бюро судово-медичної експертизи Петренко Е.О., який брав участь та був складі комісії, яка проводила у цій справі експертизу, 05.02.2014 р. роз’яснив суду, що тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть Сидорова В.І., виникло від ударів в голову, чітко вказав, удари наносились в голову, оскільки травма шийного відділу хребта виникає за непрямим механізмом, тому виникла від ударів саме в голову. При цьому експерт детально роз’яснив непрямий механізм утворення травми, яка спричинила смерть Сидорова В.І.
► Тому, з огляду на ці висновки судово-медичних експертиз, об’єктивно зрозуміле роз’яснення експерта, правову конструкцію складу злочину ч.2 ст.121 КК, який є матеріальним, та законодавче визначення співвиконавця злочину, дане в ч.2 ст.27 КК і його тлумачення в приведених Постановах Пленуму Верховного Суду України, я без жодних перебільшень і намагаючись бути винятково чесним і повністю об’єктивним стверджую суду по другу визначальну у цій справі обставину: «Мій підзахисний Петров С.А. може бути засуджений як співвконавець тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть Сидорову В.І. лише в тому разі, коли він наніс, не будь в яку частину тіла, а тільки в голову Сидорова В.І. хоча б один удар з тієї сукупності ударів, які перебувають (чи навіть об’єктивно, без розумного сумніву, можуть перебувати) у прямому причинно-наслідковому зв’язку із настанням смертельного тілесного ушкодження.Ствердити щось інше, наявні у справі висновки судово-медичних експертиз та роз’яснення експерта, не дають.

Отже, якщо таке діяння Петрова С.А. мало місце, а як показано вище, з огляду на притягнення до відповідальності двох осіб, припускати ми його не можемо, то за таких обставин це буде з його сторони співвиконавство і часткове виконання об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, а якщо ні – він підлягає виправданню за ч.2 ст.121 КК України.

АЛЕ ПОГЛЯНЬМО, ЩО У ЦІЙ СПРАВІ СЛІДУЄ ІЗ ДОСЛІДЖЕНИХ СУДОМ ДОКАЗІВ СТОСОВНО ПЕТРОВА С.А.
В останньому пред’явленому Петрову С.А. обвинуваченні постановою начальника слідчого відділу Сурженко Р.В. від 13 липня 2011 р. (Т.2 а.с.23-24), а також що продубльовано на першій сторінці затвердженого прокурором обвинувального висновку, значиться: «. Петров С.А., побачивши бійку, втрутився в неї на стороні Іванова В.С., що виразилось у нанесенні кулаком правої руки удару в голову Сидорова В.І.».Як бачимо, в цій частині пред’явленого обвинувачення, орган досудового слідства вказав все чітко і конкретно.
Цю частину пред’явленого обвинувачення Петров С.А. визнав, і про об’єктивні, зрозумілі, беззаперечені для усіх наслідки цього удару Петрова С.А. рукою в обличчя потерпілого під час приєднання до учасників бійки, в контексті висновків експертиз і роз’яснень експерта буде зазначено нижче.
А що ж маємо у обвинуваченні далі?
А там дослівно значиться таке: «Після отримання ударів потерпілий впав на землю, опинившись між нападниками. Після цього Іванов В.С. та Петров С.А. групою, одночасно, умисно протиправно нанесли Сидорову В.І. декілька ударів ногами в голову та тулуб, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми. травми шийного відділу хребта. травми грудної клітки у вигляді прямого перелому 5-го ребра справа. і т.д.».
Як видно із обвинувачення в цій частині, йдеться про завдання Івановим В.С. і Петрович С.А. ударів ногами в голову та тулуб.Якщо удар кулаком по обличчю визнано, то удари ногами по голові – Петров С.А. заперечив, показав що не завдав лежачому Сидорову В.І. ударів ногами по голові, і що той його удар кулаком по обличчю Сидорова В.І. на початку бійки – це його єдиний удар в голову Сидорова В.І.
Хочу ще раз привернути увагу суду до змісту пред’явленого Петрову С.А. обвинувачення, що стосується способу вчинення Петрович С.А. злочину після удару кулаком на початку приєднання до бійки, за версією органу досудового розслідування, а саме до такого твердження:
«Іванов В.С. та Петров С.А. . одночасно . нанесли Сидорову В.І. декілька ударів ногами в голову та тулуб, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження . »Потрібно чесно сказати, таким формулюванням обвинувачення Петрова С.А. щодо дій і способу вчинення ним злочину охоплюється, зокрема, наступні два варіанти розвитку події:
1) Івано і Петров, обоє (кожен з них), завдали ударів ногами і в голову і в тулуб Сидорова В.І.;2) Іванов і Петров спільно, одночасно нанесли Сидорову В.І. декілька ударів ногами по тулубу та голові, але ці спільні і одночасні удари Іванова і Петрова прийшлись не по одній і тій самій частині тіла Сидорова В.І., а по різним: удари одного – по голові, а іншого – по тулубу.Я зараз не кажу хто і як із двох притягнутих до відповідальності осіб наносив удари.Я лише процитував точний зміт пред’явленого обвинувачення і з нього об’єктивно виходить, що ці два способи нанесення ударів повністю охоплюються остаточно пред’явленим 13.07.2011 р. Петрову С.А. обвинуваченям, це не можна заперечити.Тож його чіткий зміст вказує, що орган досудового розслідування прямо і не звинуватив Петрова С.А. в тому, що він спільно із Івановим завдав ударів ногою саме по голові Сидорова В.І. Пред’явлене Петрову С.А. обвинувачення цього не містить.При цьому, пам’ятаємо, що з огляду на обидва досліджені судом висновки судово-медичних експертиз і роз’яснення експерта в частині точки прикладення ТРАВМУЮЧОЇ сили, ЛИШЕ яка, заподіяна в цю точку, спричинила смертельну травму, та на ту обставину, що Петров С.А. обвинувачується як співвиконавець злочину по ч.2 ст.121 КК України, заподіяння ударів по тулубу Сидорова В.І. не встановлює обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

► Отже, пред’явлене Петрову С.А. обвинувачення змушує без жодних перебільшень вказати на третю визначальну у цій справі обставину: — Пред’явлене Петрову С.А. обвинувачення не є конкретним, має загальний характер, чітко не вказує на часткове виконання ним об’єктивної сторони за ч.2 ст.121 КК і за своєю суттю та змістом як включає відповідальність Петрова С.А. за ч.2 ст.121 КК України, так само, в такій же однаковій мірі, виключає його відповідальність за ч.2 ст.121 КК.В будь-якому разі, пред’явлене обвинувачення породжує обгрунтовані розумні сумніви щодо того, хто ж ногами завдав ударів по голові лежачого Сидорова В.І., чи двоє, чи хтось один із притягнутих до відповідальності осіб, і зокрема, чи завдав таких (такого) ударів мій підзахисний Петров С.А.Бачимо, пред’явлене обвинувачення не містить такого опису, на протилежність чіткого опису в ньому способу і характеру дій щодо визнаного Петровим С.А. свого єдиного удару кулаком по обличчю потерпілого на початку бійки.Інакше кажучи, сам орган досудового розслідування не визначився з тим, чи наносив Петров С.А. ногою удари 1) лише по голові Сидорова В.І., котрий опинився на землі, чи 2) по голові й тулубу, чи 3) лише по тулубу, а безспірним підтвердженням цьому є ТОЙ ФАКТ, ЩО ПРИ ВСТАНОВЛЕННІ СУДОВО-МЕДИЧНИМИ ЕКСПЕРТИЗАМИ РІЗНИХ ВИДІВ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ НА РІЗНИХ ЧАСТИНАХ ТІЛА ПОТЕРПІЛОГО, В ТОМУ ЧИСЛІ І НА ТІЙ (ГРУДНА КЛІТКА, ПЕРЕЛОМ РЕБРА), УШКОДЖЕННЯ ЯКОЇ НЕ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПРЯМОМУ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОМУ ЗВ’ЯЗКУ ІЗ СМЕРТЮ ПОТЕРПІЛОГО, НІ ОСТАТОЧНЕ ПРЕД’ЯВЛЕНЕ ПЕТРОВУ С.А. ОБВИНУВАЧЕННЯ, НІ ОБВИНУВАЛЬНИЙ ВИСНОВОК, ТАК І НЕ МІСТЯТЬ ТВЕРДЖЕННЯ ПРО ЗАПОДІЯННЯ ПЕТРОВИМ ТАКИХ (ТАКОГО) УДАРІВ НОГАМИ САМЕ ПО ГОЛОВІ СИДОРОВА В.І.ХІБА Ж МОЖЛИВО ІНШЕ СКАЗАТИ, ЯКЩО НАПИСАНО – «НАНЕСЛИ В ГОЛОВУ ТА ТУЛУБ», І НЕ КОНКРЕТИЗОВАНО ХТО І ЩО ЗРОБИВ?ХІБА Ж, ЯКЩО ОДИН ІЗ ДВОХ ПРИТЯГНУТИХ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПІДСУДНИХ НАНІС УДАРИ ЛИШЕ В ГОЛОВУ, АБО В ГОЛОВУ Й ТУЛУБ, А ІНШИЙ — ЛИШЕ В ТУЛУБУ, ТО БУДЕ ПРАВДИВИМ СУДЖЕННЯ, ЩО ОБОЄ СПІЛЬНО НАНЕСЛИ УДАРИ В ГОЛОВУ Й ТУЛУБ?ЗВИЧАЙНО ЩО НІ . ЗВИЧАЙНО, ЩО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОДНОГО УЧАСНИКА БІЙКИ ЗА ДІЇ ІНШОГО ПРИ ПРОСТІЙ, А НЕ СКЛАДНІЙ СПІВУЧАСТІ НЕМОЖЛИВА. Дозволю собі сказати ще й так: Я повністю погоджуюсь із тим твердженням пред’явленого обвинувачення Петрову С.А. і тим, що зазначено в ухвалі Апеляційного суду Рівненської області від 01.01.2013р., яким було скасовано вироку районного суду у цій справі, а саме я погоджуюсь, що саме обоє Іванов В.С. і Петров С.А. наносили удари Сидорову В.І. спільно в один проміжок часу і в сукупності їх кількість була значною.АЛЕ ПРО ЩО НЕ ГОВОРИТЬ ПРОКУРОР В ПРОМОВІ? ПРО ЩО НЕ ЗАЗНАЧЕНО В ПРЕД’ЯВЛЕНОМУ ОБВИНУВАЧЕННІ?
ПРО ЩО НЕ ЙДЕТЬСЯ В УХВАЛІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВІД 01.01.2013р.?
ВІДПОВІДЬ:
«НЕ ПРЕД’ЯВЛЕНО ОБВИНУВАЧЕННЯ, НЕ ГОВОРИТЬ ПРОКУРОР І НЕ ЙДЕТЬСЯ В УХВАЛІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ПРО ОДНУ, ВИЗНАЧАЛЬНУ, ДОЛЕНОСНУ У ЦІЙ СПРАВІ ДЛЯ ПЕТРОВА ОБСТАВИНУ – А САМЕ, ПРО ТЕ, В ЯКУ Ж ЧАСТИНУ ТІЛА ПОТЕРПІЛОГО НАНОСИВ ЦІ СПІЛЬНІ, ОДНОЧАСТІ, УДАРИ ПЕТРОВ С.А. »
Тобто, чи обоє нанесли удари ногами по голові (в тому числі із чергуванням ударів по інших місцях, але умова спільних ударів по голові зберігається)?! Чи все ж по різним частинам тіла, тобто Іванов і Петров завдали ударів разом, спільно, завдали їх значну кількість в тулуб та голову, в один короткий проміжок часу, усе як вказано в ухвалі апеляційного суду Рівненської області. і в пред’явленому обвинуваченні, але ці удари кожного із підсудних були по різних частинах тіла: удари ногами Іванова В.С. по голові, а удари ногами Петрова С.А. по тулубу, чи навпаки?
Ось в чому ключове, визначальне, вирішальне питання з огляду на матеріальний склад злочину ч.2 ст.121 КК України з точки зору імпертивних вимог п.1 ч.1 ст.64 КПК України 1960 Р. в частині обов’язку доказування способу вчинення злочину, та пункту 3 згаданої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 щодо з’ясування характеру дій і участі кожної із притягнутих до відповідальності осіб.Я вже не кажу про ч.3 ст.62 Конституції України стосовно правового значення припущень і того, як за законом тлумачаться сумнівни.
Тож якщо перший наведений вище варіант підтверджується дослідженими доказами, Петров С.А. буде співвиконавцем злочину по ч.2 ст.121 КК України!Якщо за здобутими і дослідженими доказами підтверджується другий варінт, діяння Петрова С.А. не утворює складу злочину по ч.2 ст.121 КК України і він підлягає виправданню.
Для з’ясування цього звернімося, насамперед, до показань свідків-очевидців події злочину:
За матеріалами кримінальної справи, зібраними органом досудового слідства, є п’ять свідків-очевидців події злочину, а саме, за порядком обвинувального висноку ними є:§ Литовченко В.В.;§ Ходорковський В.С.;§ Соколов К.О.;§ Остапенко І.В.;§ Сухий О.В..Решта свідків у справі, які були допитані під час досудвого розслідування та в суді, показали, що вони не були очевидцями самої бійки, і ця обставина ніким не заперечується, а тому з їх показань неможливо з’ясувати характер та ступінь участі у бійці кожного підсудного, спосіб їх дій, що, як ми вже встановили, закон вимагає з’ясувати у цій справі.
Які ж показання дали усі ці 5-ть очевидців на досудовому слідстві та в суді:а) показання свідка Литовченка В.В.:Литовченко В.В. на досудовому слідстві в частині участі у бійці Петрова С.А. показав таке: «До них підбіг Петров С.А. і разом з Івановим В.С. почали ногами бити лежачого Сидорова В.І. Хто куда бив я не побачив, так як на дворі було темно, найбільше бив Сидорова В.І. Іванов В.С. Петров С.А. вдарив Сидорова В.І. ногою разів 2-3, по яких частинах тіла я не побачив» (Т.1 а.с. 52).Під час його допиту як свідка в суді 31.10.2013 р. Литовченко В.В. показав, що вже зараз добре не може пригадати усі обставини і дав нечіткі, незрозумілі показання.Після оголошення його показань за клопотанням прокурора, на моє запитання показав, що як допитували відразу під час досудового розслідування, то пам’ятав краще, і підтримав свої показання, дані на досудовому слідстві.При цьому, на запитання прокурора щодо кількості ударів Іванова і Петрова Литовченко В.В. дослівно показав таке:«Петров разів 2-3. », «. Іванов. я не рахував. ».
На запитання прокурора про те, в які частини тіла били підсудні, Литовченко В.В. показав: «Не можу сказати. темно було. від клубу тільки світло. ».
Також Литовченко В.В. показав, що «Ходорковський відразу розсмикав Сидорова. Ходорковський розбороняв і все. ».
Таким чином, за показанням першого свідка-очевидця в частині участі у бійці мого підзахисного,— Петров С.А. вдарив Сидорова В.І. лише 2-3 рази;- в які частини тіла він не побачив, оскільки була темна пора доби, у місці бійки не було освітлення;- розбороняв учасників бійки Ходорковський.
б) показання свідка Ходорковського В.С.: Ходорковський В.С. під час досудового слідства показав, зокрема, таке: «. побачив, що Сидоров В.І. вже лежить на землі, а два невідомих хлопці б’ють його ногами по різних частинах тіла, куди саме і по яких частинах тіла я не звертав уваги, крім того на дворі було темно». (Т.1 а.с. 53)Отже, за показаннями свідка, односельця потерпілого, даними ним під час досудового слідства, він також не бачив в які частини тіла були нанесені удари підсудними, але показв, що били потерпілого по різним частинам тіла.Інакше кажучи, свідок чітко ствердив, що підсудні разом били Сидорова В.І. не в одну й ту саму частину тіла, а в різні. Саме так значиться в протоколі допиту.Під час допиту в суді 31.10.2013 р., свідок Ходорковський В.С., односелець потерпілого, який намагався розборонити учасників бійки, та який викликаний в суд в якості свідка згідно списку свідків, складеного органом досудового слідства, відповідаючи на поставлені прокурором запитання показав суду:«Коли Петров вступив, Сидоров ще стояв. останній удар наніс Іванов, оскільки Я відтягував Петрова щоб розборони бійку. а Іванов ще залишився і бив. Петров не міг завдати останнього удару потерпілому. », «. коли відтягнув Петрова, то Іванов ще бив, бійка продовжувалася. »Щодо запитання, хто під час нанесення ударів був ближче до голови Сидорова В.І, Ходорковський В.С. відповів: «До голови ближче був, по-моєму, Іванов, ане не стану стверджувти».Щодо кількості завданих ударів свідок показав, що Іванов завдав ногами Сидорову до 10-ти ударів, а Петров – 3 — 5.На запитання підсудного Іванова В.С. до свідка Ходорковського В.С. «Можливо це мене Ви відтягували а не Петрова?» свідок Ходорковський В.С. відповів: «Ні, я з Петрович бився, впевнений».
Таким чином, із показань свідка-очевидця події Ходорковського В.С. слідує, що:- підсудні завдали ударів Сидорову В.І. не в одну й ту саму частину тіла, а в різні частини;- в які конкретно частини тіла наносили підсудні удари свідок не побачив;- слиляється до того, що Іванов під час заподіяння ударів лежачому Сидорову В.І. розташований був ближче до голови потерпілого, але не впевнений;- свідок розбороняв учасників бійки, і ця обставина повністю узгоджуєтсья із показаннями усіх решти очевидців події;- останні удари наносив Іванов В.С.;- значно більше ударів (в рази) наніс потерпілому Іванов.
в) показання свідка Соколова К.О.: На досудовому слідстві Соколов К.О. показав, що після того, як до розпочатої між потерпілим і Івановим бійки приєднався Петров С.А., то вони вдвох били Сидорова В.І. (Т.1 а.с. 54).При цьому, в протоколі допиту також не міститься показань про те, хто конкретно і в які частини тіла наносив удари.Під час допиту цього свідка в суді 31.10.2013 року Соколов К.О. показав суду, що спочатку він (свідок) хотів розборонити бійку, яка трапилася, але був за його висловлюванням, цитую, «в ненормальному стані» (пояснив суду, що в стані сп’яніння). Показав, що: «. Ходорковський також хотів розборонити, втрутився. ».Свідок чітко показав суду, що події відбувались з боку від нього, коли він повернув голову, то потерпілого били удвох, загиблий ще стояв.Потім він підбіг, але через свій стан сп’яніння впав.Також, Соколов К.О. чітко ствердно показав суду, що він «..не бачив зовсім як били лежачого, бо як підійшов, то Сидоров вже був мертвий. ».Свідок показав, що не може сказати, не пригадує, як були розташовані підсудні по відношенню до потерпілого.Отже, із показань цього свідка, як даних ним під час судового слідства, так і в суді, бачимо, що свідок не сприйняв конкретних ударів учасників бійки, ні слідчому ні суду не розповів хто і як діяв та ноносив удари.
г) показання свідка Остапенка І.В.: Щодо участі і характеру дій Петрова С.А. свідок дослівно показав, цитую із протоколу допиту Остапенка І.В., підписаного цим свідком: «В цей момент Петров С.А., який стояв на краю стола, блище до дороги, підбіг до місця бійки і почав ногами бити Сидорова В.І., в які частини тіла він наносив удари і скільки наніс ударів сказати не можу» (Т.1 а.с. 57-58).В суді 15.01.2014 р. допитаний як свідок Остапенко І.В. після надання судом можливості розповісти все що йому відомо, попервах надав показання, які суперечили показанням, даним ним на досудовому слідстві, щодо характеру дій підсудних, зокрема, зазначив, що буцімто Іванов В.С. після приєднання Петрова С.А. на початку бійки, стояв осторонь місця бійки і спокійно розмовляв з людьми, а Петров С.А. самостійно наносив Сидорову В.І. удари.На мої, як захисника, запитання до Остапенка В.І., щодо суперечностей між його такими показаннями 15.01.2014 р., і показаннями даними ним слідчому (Т.1 а.с. 57-58), та даними ним свідком в суді при розгляді цієї справи в іншому складі, свідок Остапенко І.В. 15.01.2014 р. чітко, ствердно показав суду, що правдиві показання давав слідчому і тоді краще пам’ятав обставини справи.Також, відповідаючи на мої запитання та в подальшому на запитання суду, щодо того, чи бив Петров С.А. в голову Сидорова В.І. свідок Остапенко І.В. кілька разів, повідомив (показав) суду, цитую, «Не пам’ятаю», «Не можу сказати чи бив».З’ясовуючи у свідка, чому напочатку своїх показань і розповіді до усунення суперечностей він інакше відповів на запитання прокурора, свідок показав, що не може пояснити.Усе зазначене щодо свідка Остапенка В.І. підтверджується звукозаписом судового розгляду, який здійснюється судом за моїм клопотанням.Тому, як безспірно показано вище, суперечності між показаннями Остапенка В.І., які він давав під час досудового слідства та в суді, були чітко і ствердно усунені самим же свідком.Отже підсумую: свідок Остапенко В.І. визнав в суді за правдиві показання ті, які дав слідчому, згідно яких він не бачив в які частини тіла та скільки ударів завдав потерпілому Петров С.А.Окремо зупинюсь і зауважу щодо вже спростованих свідком показань, які звучали так: «Коли Петров бив, Іванов і Ходорковський стояли і говорили.»Звичайно, визнання свідком за правиді показання, дані ним слідчому все поставило на свої місця, всі суперечності між показаннями були зняті самим Остапенкоем В.І.Та навіть якби цього і не було зроблено свідком, то ця обставина про таку собі, просту, невимушену розмову Іванова і Ходорковського в стороні від бійки відверто, прямо суперечить показанням усіх решти чотирьох свідків, та самого Ходорковського В.С. і не знайшла свого підтвердження серед жодного матеріалу справи.Ба більше, матеріалами справи вона повністю спростовується.Тож насамкінець маємо за правдиві показання Остапенка В.І. дані ним слідчому в 2011 році одразу після події злочину, підтримані ним в суді, з яких, з нову ж таки, нічого конкретно не вбачається, удари жодного із підсудних в голову потерпілого, свідком на місції події не сприйняті і не показані.
д) Показання свідка Сухого О.В.: на досудовому слідстві Сухий О.В. показав дослівно таке: «. двоє хлопців, які приїхали на мотоциклі відразу ж збили Сидорова В.І. з ніг і почали його бити ногами по різних частинах тіла, куди саме вони наносили удари і по яких частинах тіла Сидорова В.І. я не звернув уваги, крім того було темно. Ходорковський В.С. побачивши це відразу ж побіг до них. » (Т.1 а.с. 64-65).В суді 31.10.2013 р. допитаний як свідок Сухий О.В., зокрема, після оголошення його показань, даних під час досудового слідства, свідок показав суду, що від нього до місця бійки було до 10 метрів, показав, що цілий день пив, і був такий п’яний, що ледве з лавочки вставав. Показав, що з лавочки свідок не вставав, сидів спиною до учасників бійки, потім розвернувся.Показав, що Ходорковський розбороняв.Показав, що били ногами, але самих ударів не бачив, і не бачив куда вони були нанесені, не бачив, хто скільки ударів наніс.Відтак, цей свідок також не сприйняв на місці події і не показав ні слідчому ні суду про конкретний характер жодного із підсудних.

► Підсумовуючи показання усіх 5-ти свідків очевидців події постає четверте визначальне у цій справі запитання, яке звучить так:«Чи доводять показання 5-ти свідків-очевидців бійки повне або часткове виконання Петровим С.А. об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України», яке у цій справі, з огляду на її фактичні обставини та тлумачення Пленуму ВСУ щодо змісту часткового виконання об’єктивної сторони складу злочину, тут полягає в заподіянні Петровим С.А. хоча б одного удару по голові Сидорова В.І. з того моменту, коли він опинився в лежачому положенні на землі між учасниками бійки?
Інакше кажучи, чи показали усі ці очевидці в сукупності, або хоча б один з них, показання якого визнано за правдиві, про те, що Петров С.А. (після того удару кулаком по обличчю потерпілого ще на початку бійки, після якого потерпілий відбивався і продовжував активні дії, який визнав сам Петров С.А.) заподіяв хоча б один удар ногою в голову лежачого Сидорова В.І., як в частину тіла, від прикладення сили в яку настало смертельне тілесне ушкодження?Вище безспірно показано, що норми як матеріально так і процесуального закону, а також чинна постанова пленуму найвищої судової інстанції в Україні, у цій конкретній справі з огляду на притягнення до відповідальності двох осіб і пред’явлене обвинувачення двом особам як співвиконавцям тяжкого тілесного ушкодження, вимамають встановити спосіб вчинення злочину кожним із обвинувачених; встановити характер та ступінь участі кожної такої особи. При цьому, є заборона на рівні Основного Закону Держави обгрунтовувати обвинувачення припущеннями.

► Тож чи наніс Петров С.А., за показаннями 5-ти допитаних судом очевидців події, хоча б один удар в голову потерпілого, як то значиться в пред’явленому обвинуваченні, за яким у бійці брали участь двоє підсудних, після того, як згідно пред’явленого обвинувачення, потерпілий впав на землю, опинившись між нападниками.

► Відповідь на це запитання є визначальною, на мою думку, віхою у прийнятті законного і обгрунтованого судового рішення!Якщо ми відповімо, «Так», свідки, чи нехай навіть один свідок, які (який) перебував на місці події, сприйняв удари підсудних і показав, що Петров С.А. завдав ногою лежачому Сидорову В.І. удар в голову, або навіть стояв біля голови лежачого Сидорова В.І. і наносив йому удари, а тому ці удари об’єктивно могли прийтися (або за цих обставин не могли не прийтися) в голову потерпілого, і такі показання будуть визнані судом за правдиві, то це буде достатнім доказом виконання Петровим С.А. об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК.В цьому разі, можливо було б оцінити критично навіть усі показання на усіх стадіях двох притягнутих до відповідальності осіб, як Іванова В.С. так і Петрова С.А., вважати, що кожен з них говорить неправду, намагаєтсья виправдати себе і уникнути відповідальності, а тому, видається, що за цих обставин в основу вироку можливо було покласти правдиві логічні показання навіть такого одного очевидця, чи кількох очевидців, якщо є такі.Я вже говорив на початку промови, я намагаюсь бути винятково чесним і з судом і з самим собою, тож кажу лише те, що вже десятиліттями сформовано усталеною судовою практикою найвищої судової інстанції.
Якщо ми скажемо – «Ні», свідки не показали про такі обставини, то в такому разі обгрунтування доведення винуватості Петрова С.А. у вчиненні злочину за ч.2 ст.121 КК, або ж виправдування його у цьому, лише на підставі показань свідків зробити неможливо, а тому потрібно прийняти кінцеве рішення за наслідком оцінки в сукупності показань свідків і показань Іванова В.С. та Петрова С.А, даних ними на різних стадіях справи. При чому, показання одного з підсудних доведеться оцінити критично, оскільки починаючи зі статусу обвинувачених, вони є взаємовиключаючими.А інакше, окрім як обрати один із цих двох варіантів, за описаного набору фактів та обставин цієї справи, не вбачається за можливе, оскільки ми ж пам’ятаємо про притягнення у цій справі до відповідальності за матеріальний склад злочину двох осіб, і знаємо приведені вище вимоги ч.1 ст.2 КК України, п.1 ч.1 ст.64 КПК України 1960 р., пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 та ч.3 ст.62 Конституції України.
То що ж ми бачимо у цій справі?
► Ваша честь, стверджую, і мені не дасть спотворити дійсність наявність письмових протоколів допиту 5-ти свідків (очевидців), які містяться у матеріалах справи і звукозапис судового розгляду, який здійснюється судом за моїм клопотанням, що жоден із 5-ти свідків-очевидців події, не показав ні органу досудового слідства, ні суду, що Петров С.А. наніс удар ногою в голову лежачому Сидорову В.І.

►Навпаки, показання частини очевидців фактично виправдовують Петрова С.А. за ч.2 ст.121 КК (Литовченко В.В., Ходорковський В.С.), а показання решти очевидців не виключають, а включають розвиток обставин бійки і характеру дій обох підсудних за показаннями Петрова С.А. і повністю узгоджуються з його незмінними показаннями, про що далі у промові.
Таким чином, маємо п’яту визначальну у цій справі обставину, іманентно пов’язану з четвертою, показаною вище, а саме:

► «З огляду на зміст пред’явленого Петрову С.А. обвинувачення саме як співвиконавцю тяжкого тілесного ушкодження, спричинившого смерть потерпілого, беручи до уваги обставини події злочину і описаний набір фактів у пред’явленому обвинуваченні щодо наведеного способу вчинення злочину, враховуючи вже цитовані вище норми ч.1 ст.2 КК України, п.1 ч.1 ст.64 КПК України 1960 р, пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, та ч.3 ст.62 Конституції України,-
стверджую суду, що:
Показання усіх 5-ти допитаних на досудовому слідстві та в суді свідків-очевидців події, не доводять (не підтверджують) пред’явлене Петрову С.А. 13 липня 2011 р. (Т.2 а.с.23-24) обвинувачення, не доводять (не підтверджують) часткове виконання Петровим С.А. об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого саме ч.2 ст.121 КК України, що, за висновками усіх судово-медичних експертиз і цих конкретних обставин справи вимагало засвідчення нанесення Петровим С.А. ногою ударів (удару) в голову Сидорова В.І. з моменту, коли він опинився лежачий на землі, а відтак, на моє обгрунтоване усім переліченим вище переконання, а не просто думку, висновок про вчинення або не вчинення Петровим С.А. злочину, передбачено ч.2 ст.121 КК України, можливо зробити лише на підставі оцінки в сукупності перш за все показань 5-ти очевидців і показань Іванова В.С. та Петрова С.А., причому до одних з яких, вважаю, слід поставитись критично через їх взаємовиключаємість щодо участі і характеру дій кожного із підсудних.
Одним словом, із показань очевидців ми не побачили характер дій і ступніь участі кожного із притягнутих до відповідальності осіб, а показання Іванова В.С. і Петрова С.А. зі стадії їх обвинувачення не можуть бути одночасно правдивими, позаяк описують взаємовиключаючий характер дій кожного з них.
Щодо показань решти допитаних на досудовому слідстві та в суді свідків і потерпілого, то за їх чіткими показаннями вони не були (ніхто з них не був) очевидцем події злочину, і як наслідок, їх показання не встановлюють обставин, щодо способу, ступеню та характеру виконання чи невиконання підсудними об’єктивної сторони складу злочину згідно із пред’явленим обвинуваченням.
Показання Петрова С.А. та Іванова В.С.які були допитані слідчим 18 квітня 2011 р. як підозювані(протоколи їх допиту є джерело доказів за ч.2 ст.65 КПК України 1960 р.)
ПЕТРОВ С. А.: протягом усього часу на досудовому слідстві, а також в ході його допиту в суді щодо способу та характеру його дій дав послідовні показання:Як підозрюваний Петров С.А. показав: Я хотів розборонити Іванова В.С. і Сидорова В.І., однак вдарив Сидорова В.І. кулаком в лице. Сидоров В.І. вирвавшись (!) від Іванова В.С. хотів встати (!), але Іванов В.С. ногою пхнув Сидорова В.І. в бік і той знову впав. Я наніс два удари Сидорову В.І. в область грудної клітки, але в який бік я вдарив Сидорова В.І. я не пам’ятаю, в голову я Сидорова В.І. не бив. (Т.1 а.с. 119-121, досліджені і оголошені судом 05.02.2014 р.).Отже, у своїх показаннях як підозрюваний Петров С.А. одразу після затримання стверджував про заподіяння ним Сидорову В.І. лише трьох ударів: одного кулаком в обличчя, після якого Сидоров В.І. виривався, намагався встати, а отже чинив опір, та два удари по тулубу в область грудної клітки. Петров С.А. як підозрьований вказував, що в голову лежачому Сидорову не бив.Ці показання Петрова С.А. як підозрюваного ВІДПОВІДАЮТЬ показанням двох із п’яти наявних очевидців, а саме:- показанням свідка Литовченка В.В. (Т.1 а.с. 52), згідно яких Литовченко В.В. показав, що найбільше бив Сидорова В.І. Іванов В.С. Петров С.А., з показань свідка, вдарив Сидорова В.І. ногою разів 2-3, по яких частинах тіла він не побачив. Ці ж показання свідок підтримав в суді;- показанням свідка Ходорковського В.С., даних ним під час досудового слідства, який за безспірними показаннями усіх очевидців і самих підсудних, намагався припинити бійку і розборонити її учасників, де свідок чітко показав, що двоє невідомих для нього хлопців били ногами потерпілого саме по різних частинах тіла (Т.1 а.с. 53). Пізніше в суді, з’ясувавши особи підсудних, Ходорковський В.С. показав про характер дій кожного із них;- показанням того ж Ходорковського В.С., даними ним як свідком суду 31.10.2013 р., за якими свідок схиляється до того, що під час нанесення ударів ближче до голови лежачого Сидорова В.І. був Іванов В.С.; і що значно більше ударів (в рази) наніс потерпілому Іванов В.С. – до 10; а Петров лише 3-5; та що свідок відтягував саме Петрова С.А, а не Іванова В.С., після чого бійка ще продовжувалась і Іванов В.С. наносив удари;Ці показання Петрова С.А. як підозрюваного НЕ СУПЕРЕЧАТЬ, ТА ВКЛЮЧАЮТЬ ХАРАКТЕР ДІЙ І СТУПІНЬ ЙОГО УЧАСТІ, показанням решти трьох із п’яти очевидців (Соколова К.О., Остапенка І.В., Сухого О.В.), оскільки Петров С.А, показав що дійсно двічі вдарив ногою лежачого Сидорова В.І. по тулубу, а ці очевидці:- Сухий О.В. на досудовому слістві показав, що двоє підсудних били потерпілого саме по різних частинах тіла (Т.1 а.с. 64-65), при цьому в суді показав, що від нього до місця бійки було до 10 метрів, та що він (свідок) увесь день пив, і був такий п’яний, що ледве з лавочки вставав, вказав, що підсудні били ногами, але самих ударів не бачив, і не бачив куда вони були нанесені, не бачив, хто скільки наніс- Соколов К.О. 31.10.2013 р. в суді як свідок показав, що «..не бачив зовсім як били лежачого, бо як підійшов, то Сидоров вже був мертвий;- Остапенко І.В. на досудовому слідстві також показав, що двох наносили удари, але в які конкретно частини тіла, хто і скільки наніс ударів сказати не зміг, а в суді 15.01.2014 р. показав, що правдиві показання давав слідчому.
* * *ІВАНОВ В.С., при допиті його слідчим в статусі підозюваного в частині ступеня участі у бійці його та Петрова, а також щодо характеру дій кожного з них показав наступне: «До нас підскочив Петров С.І. і кулаком вдарив Сидорова В.І. в область голови. Я відійшов трохи в сторону і Сидоров В.І. щепився битися з Петровим С.А.» Далі, Іванов В.С. відзначає: «Під ударами Петрова С.А. Сидоров В.І. впав на землю, і почав ще підніматись (. ), я підійшов до Сидорова В.І. і наніс йому один удар ногою в голову, в область потилиці, а також вдарив ще два рази ногою в область спини. Петров С.А. Сидорова В.І. також вдарив два рази ногою, куди саме я не побачив (. ), але бив він його лежачого спереду». (Т.1 а.с. 136-138).* * *Вище я показував, що висновок про вчинення або не вчинення Петровим С.А. злочину, передбачено ч.2 ст.121 КК України просто на підставі самого по собі того факту, що били вдвох, а тому вдвох відповідають за ч.2 ст.121 КК, у цій справі зробити за законом неможливо, позаяк, з одного боку, є імперативна вимога закону і чітке роз’яснення Пленуму ВСУ встановити конкретний спосіб вчинення злочину, з’ясувати і зазначити у вироку характер дій та ступінь кожного із двох притягнутих до відповідальності, а з іншого, в Конституції України міститься заборона обгрунтувати обвинувачення (в тому числі і ці, щойно названі мною обставни) припущеннями.При цьому, вище я доводив, що з огляду на пред’явлене обвинувачення, зміст конкретних показань усіх 5-ти очевидців події, а також показання кожного з підсудних, які на стадії обвинувачення є взаємовиключаючими щодо характеру, способу і участі дій кожного із підсудних, а по суті, щодо виконання такої обов’язкової ознаки об’єктивної сторони складу злочину, як діяння, висновок про вчиненні чи невичнення (винуваність чи невинуваність) Петрова за ч.2 ст.121 КК України можливо зробити лише на підставі оцінки в сукупності перш за все показань 5-ти очевидців і показань Іванова В.С. та Петрова С.А. та покладення в основу вироку, показання свідків із показаннями одного із підсудних, а до показань іншого віднестись критично, через їх неможливість одночасно бути правдивими.► Інакше кажучи, за наявними матеріалами досудового розслідування, які перевірені і досліджені під час судового розгляду, вирішити правильно справу і прийняти обгунтований вирок, виконавши вказані вище вимоги і не оцінивши як правдиві показання жодного із притягнутих до відповідальності двох осіб, за наявності ось таких показань свідків очевидців, не можливо.
За чітким змістом ч.2 ст.65 КПК України 1960 р. показання підозрьованого є джерелом доказів і ними встановлюється наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як бачимо, показання допитаного як підозрюваного Петрова С.А. виключають повне чи часткове виконання ним об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, оскільки він вказав, що в голову лежачого Сидорова В.І. не бив, а заподіяв два удари ногою в область грудної клітки (тобто два удари в ту частину тіла потерпілого, де за висновками судово-медичних експертих, проведених набагато пізніше після цих показань Петрова С.А, діагностовано зламане ребро і віднесено цю травму до тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Після ж його єдиного удару кулаком в голову на початку приєднання до учасників бійки, потерпілий був при свідомості, продовжував активні дії, намагався встати тощо, що за безспірними висновками судово-медичних експертиз і об’єктивними роз’ясненнями експерта категорично виключає на цій стадії можливість одержання потерпілим тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило його смерть.

►Що ж вбачається з таких показань Іванова В.С. як підозрьованого?
1. По-перше, вони відповідають логічним і послідовним протягом усього процесу показанням Петрова С.А. щодо кількості заподіяних Петровим С.А. ударів – тобто відповідають про заподіння останнім лише трьох ударів:1.1. Як зазначено, Петров С.А, показав про завдання спочатку одного удару кулаком в лице і два удади ногою в область грудної клітки (Т.1 а.с. 119-121, Т.2 а.с.13-14).1.2. і як бачимо, Іванов В.С. також вказав на один удар Петрова С.А. кулаком в область голови Сидорова В.І. та, ще два рази ногою, куди саме він не побачив (Т.1 а.с. 136-138).
2. По-друге, ці показання Іванова В.С. відповідають чітким і послідовним на усіх стадіях процесу показанням Петрова С.А. щодо локалізації ударів:2.1. І Петров С.А. на усіх стадіях, і Іванов В.С. як підозрьований, однаково вказали на заподіяння Петровим С.А. першого удару кулаком в лице Сидорова В.І. Це ж вказано і в пред’явленому обвинуваченні.2.2. Далі, І Петров С.А. і підозрьований Іванов В.С. показали про завдання Петровим С.А. лежачому Сидорову В.І. ще двох ударів ногою: Петров С.А. вказав на завдання ним двох ударів в область грудної клітки, а Іванов В.С. дослівно показав так — Петров С.А. вдарив два рази ногою, куди саме я не побачив, але бив він його лежачого спереду (Т.1 а.с. 136-138).
Тож в в яку частину конкретно прийшился ці два удари Іванов В.С. не побачив, але уточнив, що Петров С.А. бив лежачого Сидорова В.І. спереду.
При цьому, у своїх показаннях як підозрюваний, котрі були досліджені 05.02.2014 р. судом, Петров С.А. показав, зокрема, й таке: «. Так, я наніс два удари Сидорову В.І. в область грудної клітки, але в який бік я вдарив Сидорова я не пам’ятаю, в голову я Сидорова В.І. не бив, однак під час нанесення ударів ногою Сидорову В.І. він був ПОВЕРНУТИЙ ДО МЕНЕ і лежав на лівому боці» (Т.1 а.с. 119-121).Як бачимо, Ваша честь, на стадії допиту Петрова і Іванова як підозрьованих, маємо ПОВНЕ УЗГОДЖЕННЯ, ПОВНУ ВІДПОВІДНІСТЬ, показань Петрова С.А. показанням Іванова В.С. не лише щодо кількості ударів, а й щодо локалізації, поскільки Петров С.А. за себе вказав, що вдарив ногою два рази в область грудної клітки і в цей час Сидоров В.І. був повернутий до нього (тобто повернутий обличчям до нього, а спиною в протилежну сторону, що абсолютно відповідає уточненню Петрова С.А. про перебування потерпілого на лівому боці), а Іванов В.С. відповідачючи про ступінь участі і характер дій Петрова С.А. на стадії нанесення ударів ногою лежачому потерпілому, вказав що Петров завдав два удари, уточнив Іванов, що він не побачив куди вони прийшлися, але додав, що бив він лежачого з переду.
► ОТЖЕ, ЦЕ І Є ТІ САМІ ДВА УДАРИ, ПРО ЯКІ ПОКАЗАВ ПЕТРОВ С.А., ЯКІ:- З ЙОГО (ПЕТРОВА) ПОКАЗАНЬ ПРИЙШЛИСЬ В ГРУДНУ КЛІТКУ ПІД ЧАС НАНЕСЕННЯ ЇХ ЛЕЖАЧОМУ НА ЛІВОМУ БОЦІ СИДОРОВУ;- і «З ПЕРЕДУ» (тобто потерпілий був повернутий до Петрова С.А.) – Із ПОКАЗАНЬ ІВАНОВА В.С.
3. По-третє, показання підозрьованого Іванова В.С. відповідають показанням Петрова С.А. щодо причинно-наслідкового зв’язку заподіяного Петровим С.А. удару рукою в обличчя потерпілого, тобто точно відповідають показаному Петровим С.А. наглядному результату цього єдиного удару Петрова С.А. на початку його втручання у бійку в частину голови потерпілого у взаємозв’язку із роз’ясненнями експерта від 05.02.2014 р., який має понад 44 років стажу, та із висновком судово-медичної експертизи № 61 від 18.04. – 11.06.2011 р. в підсумвковій частині на питання слідчого 10,11, а саме:3.1. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 61 (відповідь на питання слідчого 10,11): З моменту нанесення травми до настання смерті Сидорова В.І. могло пройти порядка декількох хвилин на протязі котрих потерпілий не міг здійснювати будь-які дії (пересуватись, чинити опір тощо) — (Т.1 а.с.238-240).3.2. Допитаний в суді 05.02.2014 р. експерт обласного бюрю судово-медичних експертиз із понад 44 річним стажем роботи Петренко Е.О., який був членом комісії, котра проводила у цій справі комісійну експертизу, викликаний в суд для роз’яснення висновку експертизи, відповідаючи на мої запитання об’єктивно роз’яснив: що за характером одержавного Сидоровем В.І. тяжкого тілесного ушкодження у вигляді поєднаної травми шийного відділу хребта і закритої ЧМТ, з моменту заподіяння Сидорову цієї травми останній не міг вчиняти ніяких активних дій, ні підніматись, ні чинити опір, тощо. Експерт чітко, ствердно відповів, що наявна у потерпілого травма безумовно спричиняє миттєву втрату потерпілим свідомості, неможливість останнім здійснювати ніяких рухів, і швидке настання смерті. При цьому, експерт відповідаючи на запитання прокурора додав, що удари в голову були завдані потерпілому прижиттєво, оскільки, як роз’яснив експерт, проводились відповідні спеціальні дослідження з цього приводу.3.3. Петров С.А. як підозрюваний показав «. я вдарив Сидорова В.І. кулаком в лице. Сидоров В.І. вирвашись. хотів встати. але Іванов В.С. ногою. » (Т.1 а.с. 119-121);3.4. Іванов В.С. як підозрюваний в цій частині показав: «. Петров С.І. кулаком вдарив Сидорова В.І. в область голови . я відійшов . Сидоров В.І. ЩЕПИВСЯ битися . під ударами Петрова С.А. Сидоров В.І. впав на землю, і ПОЧАВ ще ПІДНІМАТИСЬ, я підійшов до Сидорова В.І. і наніс йому. ).3.5. Отже, маємому повну узгодженість між показаннями Петрова С.А. і Іванова В.С. і щодо об’єктивних результатів/наслідків нанесеного Петровим С.А. удару в область голови Сидорова В.І. на самому початку втручання Петрова С.А. у бійку, яка полягає в тому, що, -і за показаннями Петрова С.А. і за показаннями Іванова В.А. потерпілий Сидоров В.І. після завдання йому удару Петровим С.А. кулаком в обличчя чинив опір і продовжував активні дії, що безспірно підтверджується такими показаннями Іванова В.С. як «щепився битися», «впав і почав підніматись», і такими показаннями Петрова с.а. як «вирвавшись», «хотів встати»Відтак, із висновку судово-медичної експертизи № 61 від 18.04. – 11.06.2011 р. (відповідь на питання слідчого 10,11), та із роз’яснень експерта в суді від 05.02.2014 р. про супроводження моменту смертельної травми миттєвою втратою потерпілим свідомості і неможливістю здійснення ним активних дій, а також із наведених вище узгоджених показань Іванова В.С. і Петрова С.А. як підозрюваних щодо продовження Сидоровем В.І. чинення опору після удару Петрова С.А, кулаком в його голову на початку бійки, його намаганням встати, вирватись і т.ін., безспірно слідує, що цей удар Петрова С.А. кулаком в обличчя, про який показав і нанесення якого визнав Петров С.А. із самого початку, та який значиться в пред’явленому обвинуваченні, не перебуває у причинно-наслідковому зв’язку із тяжким тілесним ушкодженням, яке спричинило смерть потерпілого.Інакше кажучи, характер діагностованої у потерпілого травми, висновки судово-медичних експертиз і роз’яснення експерта, категорично виключають можливіть вважати удар Петрова С.А. кулаком в обличчя Сидорова В.І. частковим виконання об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, оскільки він не перебуває в сукупності ударів, які спричинили смертельну травму, позаяк після його нанесення на самому початку бійки Сидоров В.І. чинив активні дії, перебував при свідомості, а отже на цій стадії не було тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило його смерть.
► Таким чином, констатую чергову визначальну у цій справі обставину:Ваша честь, ми маємо повну, безспірну відповідність/узгодженість між показаннями Петрова С.А. (Т.1 а.с. 119-121) і показаннями Іванова В.С. (Т.1 а.с.238-240) даними ними як підозрюваними, щодо ступеня участі і характеру дій Петрова С.А. у бійці, які на цій стадії, з огляду на висновки судово-медичних експертиз і роз’яснення експертів щодо точки прикладення сили, від ударів в яку виникла смертельна травма, та щодо неможливості потерпілим безпосередньо з моменту одержання смертельного тілесного ушкодження чинити опір і продовжувати активні дії, миттєву втрату потерпілим свідомості з цього моменту, повністю спростовують пред’явлене Петрову с.а. обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 кк україни, доводять цілковиту непричетність/неспроможність Петрова с.а. в ролі співвиконавця виконати/здійснити повне або часткове виконання об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.121 кк україни.
Простіше кажучи, — якщо за висновками судово-медичних експертиз і роз’ясненнями експерта для заподіяння Сидорову В.І. виявленого у нього тяжкого тілесного ушкодження, від якого в нього настала смерть, необхідно було заподіяти йому удари не куди-небудь, а лише в голову?- якщо з моменту такого заподіяння смертельної травми Сидоров В.І. вже не мав здатності до активних дій, не міг чинити опір, що є об’єктивно зрозумілим для усіх, адже в нього за висновками судово-медичної експертизи діагностовано виражену вільну ротацію голови (дослідна частина висновку експерта № 61 від 18.04. – 11.06.2011 р. про дослідження трупа (Т.1 а.с.239, де значиться «Відмічається виражена вільна ротація голови в різні сторони»), тобто виявлено «зламану шию», як показали свідки «голова вільно рухалась»?- якщо за роз’ясненнями експертів момент спричинення смертельної травми супроводжувавсяся миттєвою втратою свідомості у потерпілого?- якщо за показаннями підозрьованих Петрова і Іванова після «єдиного» удару Петрова С.А. в обличчя потерпілого на початку бійки останній ще продовжував бійку, виривався, намагався встатити і т.ін.?- і якщо після цього, за цими ж показаннями як підозрьованих, Петров С.А. не завдав більше ніякого удару в голову Сидорова В.І., позаяк, як грунтовано показано вище, завдав два удари в грудну клітку потерпілого, -. ТО ПРО ЯКУ ТОДІ ПРИЧЕТНІСТЬ ПЕТРОВА С.А. ДО ЗАПОДІЯННЯ ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ЯКЕ СПРИЧИНИЛО СМЕРТЬ СИДОРОВА В.В. МОЖЕ ЙТИ МОВА. Шановний суд, не я спростовую пред’явлене Петрову С.А. обвинувачення за ч.2 ст.121 КК України, його спростовують показання 5-ти очевидців, показання Петрова С.А. і Іванова В.С. як підозрюваних, і усі досліджені судом судово-медичні експертизи та роз’яснення експертів!
Показання Іванова В.С. і Петрова С.А. як обвинувачених, і здобутих в цей час доказів
21 квітня 2011 р. Петров С.А. у своїх показаннях як обвинувачений (Т.2 а.с.13-14) також, як і в статусі підозрюваного, показав про завдання ним Сидорову В.І. лише трьох ударів (один в область голови — . правою рукою штирхнув Сидорова по лиці. та два по тулубу — . Сидорова В.І. вдарив лівою ногою в живіт чи в грудну клітку — два рази) і так само вказував, що після його удару в область голови Сидорова В.І. той піднімався (. Сидоров В.І. почав підніматись. ).Натомість, через два дні після допиту як підозрювано, а саме — 21 квітня 2011 р. Іванов В.С. при його допиті в якості обвинуваченого змінив свої показання, та вже показав, що це він вдарив Сидорова В.І. два рази по ребрах, а Петров С.А. ногою наніс два удари Сидорову В.І. по голові (Т.2 а.с.7-8).Відразу на наступний день після зміни Івановим В.С. своїх показань, а саме 22 квітня 2011р. слідчим проведено за участю кожного із обвинувачених відтворення обстановки та обставин події (Т.1 а.с.151-162, та Т.1 а.с. 167-180) де Петров С.А. відтворив обстановку події і характер своїх та Іванова В.С. дій згідно своїх послідовних показань як підозрьованого та обвинуваченого.Так, Петров С.А. при зазначеній слідчій дії показав, як він заподіяв один удар Сидорову В.І. в обличчя, після якого він припіднімався і намагався чинити опір, і два удари в грудну клітку, а також показав як наносив удари Іванов В.С.19 лютого 2014 р. під час судового розгляду цієї кримінальної справи судом було досліджено відеозапис цієї слідчої дії 2011 року, на якому Петров С.А. також вказав, що, в ході цієї бійки «. підбігли люди. », однак слідчий Сурженко Р.В. відразу скерував слідчую дію щодо відтворення Петровим С.А. лише його безпосередніх дій, сказавши Петрову С.А. «. Ваша участь яка була?».Тобто ті показання Петрова С.А., що і йому самому в ході цієї бійки невідома особа наносила удари, і після його двох ударів по тулубу Сидорова В.І., він більше не завдавав ударів Сидорову В.І., і ті показання очевидця Ходорковського В.С., за якими саме він розбороняв учасників бійки, що підтвердили і усі інші свідки (тобто був тією раніше невідомою для Петрова С.А. особою), і наносив Петрову С.А. удари в процесі чого відтягував Петрова С.А., а Іванов В.С. ще завдав ударів загиблому Сидорову В.І., узгоджується із такими показаннями Петрова С.А. в 2011 р. одразу після події злочину на відтворенні обстановки та обставин події.Щодо Іванова В.С., то він відтворив обставини події згідно своїх змінених показань.Тому, зі стадії пред’явлення обвинувачення маємо взаємовиключаючі показання двох притягнутих до відповідальності осіб, про що додатково свідчить і наявний у справі та досліджений судом протокол очної ставки, де слідчий в ході проведення цієї слідчої дії намагався усунути суперечності і протиріччя в показаннях двох підсудних, однак, кожен з них підтримав свої показання і протиріччя та суперечності, які виникли із стадії пред’явлення обвинувачення, не були усунуті та залишаються по нині.Допит підсудних в суді:04.07.2013 р. підсдуний Петров С.А. щодо характеру дій та участі в бійці його і Іванова В.С., показав про ті самі обставини, що й на досудовому слідстві. Вказав, що на початку завдав один удар потерпілому кулаком в обличчя, після якого потерпілий чинив опір і намагався встати, однак після цього в голову він більше не бив, а завдав два удари ногою в область грудної клітки потерпілому. Ствердив, що це Іванов В.С. наніс 3-4 удари по голові Сидорова В.І., у т.ч. й останні удари.15.01.2014 р. підсудний Іванов В.С. під час допиту в суді у формі вільної розповіді відносно характеру дій Петрова С.А. і його (Іванова В.С.) показав, що спочатку у нього (Іванова В.С,) була суперечка із потерпілим, бійки Іванов В.С. із ним не хотів і всіляко намагався її уникнути, але внаслідок дій самого потерпілого, які виразились у провокації потерпілим бійки і першому удару по Іванову В.С, останній більше не міг стерпіти і кілька разів вдарив потерпілого, в основному, по ногах, але далі втрутився Петров, а він, Іванов, з цього моменту більше потерпілого не бив, а лише стояв і говорив із Ходорковським, затим поспорив із Сухим, а що там відбувалось не бачив. Вказав, що потім місцеві почали бити, він почав тікати. Зазначав, що освітлення не було ніякого, від сільського клубу не добивало.Після закінчення вільного пояснення, на запитання прокурора, свого захисника та на мої запитання Іванов В.С, відповідав: Петров наніс удар кулаком «под глаз», а далі ще наносив. Висловився, що всі свідки «крутять», один Остапенко І.В. більш-менш.
Що ж ми маємо з такого допиту підсудних і яке правове значення він має?
Щодо результатів допиту Петрова С.А., то тут відносно визначальних для справи обставин нічого нового: він як на і стадії допиту як підозрюваного (Т.1 а.с. 119-121), так і на стадії допиту як обвинуваченого (Т.2 а.с.13-14) свою на Іванова В.С. участь описує незмінно. Так, Петров С.А, вказав, що в частину голови потерпілого, він Петров С.А. завдав лише один єдиний удар кулаком руки, а саме в обличчя потерпілого на самому початку бійки, після якого потерпілий чинив опір і продовжував активні дії, а затим, після ударів Іванова В.С. по голові потерпілого, він Петров С.А., вдарив лише два рази в грудну клітку, після чого Іванов В.С, знову наніс удари по голові, які були останніми.Щож ми почули від Іванова В.С. 15.01.2014 р..Із його цих показань ми бачимо, що за час від події злочину в квітні 2011 р. і до нині 2014 року, Іванов В.С. рахуючи розгляд цієї справи в іншому складі змінив свої показання вже втретє.Зазначаю дослівно стисло по суті: Показання Іванова В.С. як підозрюваного (Т.1 а.с. 136-138):«. Я відійшов трохи в сторону і Сидоров В.І. щепився битися з Петровим С.А. Під ударами Петрова С.А. Сидоров В.І. впав на землю, і почав ще підніматись, я підійшов до Сидорова В.І. і наніс йому один удар ногою в голову, в область потилиці, а також вдарив ще два рази ногою в область спини. Петров С.А. Сидорова В.І. також вдарив два рази ногою, куди саме я не побачив, але бив він його лежачого спереду. Сидорова В.І. бив я та Петров С.А., більше ніхто. Після наших ударів Сидоров В.І. почав лежати і не підніматися. Бійка між Сидоровим В.І. і нами була приблизно одну хвилину. До нас підбіг якийсь хлопець невисокого росту і почав нас розбороняти. ». Отже, підозрюваний Іванов В.С., як і усі очевидці, показав про свою саму безпосередню участь у бійці і в нанесенні ударів потерпілому до моменту завершення усієї бійки.Ні про які «розмови із посторонніми особами» в стороні від місця події не йшлося й близько.Показання Іванова В.С. як обвинуваченого (Т.2 а.с.7-8):Іванов В.С. при його допиті в якості обвинуваченого змінив свої показання, та вже показав, що це він вдарив Сидорова В.І. два рази по ребрах, а Петров С.А. ногою наніс два удари Сидоров В.І. по голові.Однак, і на цій стадії Іванов В.С. все ще стверджував про свою безпосередню участь у бійці від початку і до кінця, лише змінив показання щодо характеру дій його та Петрова С.А.Цитую: «. Коли Сидоров В.І. лежав на землі, то я з Петровим С.А. почали бити його з двох сторін . Потім прибігли ті, що стояли біля стола і почали нас розбороняти і сваритись. Сидоров В.І. лежав вже не вставав».Це ж саме (тобто безпосередню участь в бійці до моменту, коли Сидоров В.І. вже лежав та не піднімався) Іванов В.С. показав і в ході відтворення в 2011 році обставновки та обставин події за його участю. Відозапис цієї слідчої дії був досліджений 19.02.2014 р. судом.Бачимо знову, що попри зміну показань в частині характеру своїх дій, обвинувачений Іванов В.С. все ще, як і очевидці, вказував на свою саму безпосередньо активну участь в бійці із початку і докінця. Знову таки, ні про які «невинні розмови» з третіми особами, про які попервах намагався показати 15.01.2014 р. в суді свідок Остапенко І.В., доки сам не спростував все ним сказане і не визнав за правдиві показання розказане ним в 2011 році слідчому, в далі від бійки не йшлося, навпаки, все було зворотнім чином.В суді під час розгляду цієї справи в іншому складі Іванов В.С. також не заперечив свою повноцінно описану на слідстві участь у бійці, навіть був повністю визнав свою вину за ч.2 ст.121 КК України.
Показання Іванова В.С. як підсудного 15.01.2014 р.І що ми побачили при розгляді цієї справи вдруге через близько три роки після події злочину?Іванов В.С. після допиту усіх свідків, в цілому пояснив, що усі свідки говорять неправду, і що мовляв, він під час основної частини бійки і її завершення розмовляв і сперечався із третіми особами в стороні, а Петров лишився сам із потерпілим і бив його!Тобто Іванов В.С. ствердив про зовсім інший, відмінний від усіх решти показаних ним раніше і свідками варіантів розвитку події, а саме що основна частина бійки і її завершення відбувалася без його участі, а він перебував неподалік і був зайнятий розмовами та суперечками із третіми особами.
Звичайно, моя позиція така: до таких показаних Івановим В.С. новел слід віднестись критично, оцінити ці показання як неправдиві, вважати їх намаганням Іванова перекласти тягар відповідальності на мого підзахисного, адже вони вочевидь неузгоджуються і не відповідають жодним матеріалам кримінальної справи, досліджених в суді, жодним показанням жодного свідка. Нагадаю, Остапенко І.В. визнав за правдиві свої показання, котрі дав слідчому в 2011 році.То що ми почули. Все що згідно подій послідовно протягом трьох років відстоювали, показували і писали Петров С.А. і його захисник в частині характеру дій Петрова С.А., причому Петров С.А. вказав на таку свою участь, яка виключає його відповідальність за ч.2 ст.121 КК України, ще навіть до вступу захисника на стадії відібрання в нього письмових пояснень (Т.1 а.с.41-42), які об’єктивно виключають за висновками судово-медичних експертиз та роз’ясненнями експертів його причетність до смертельного ушкодження, видається, Іванов В.С. наостанок третього року розгляду справи спробував видати за власну таку участь і таку ж позицію.
Тому безспірно, до таких принципово нових показань Іванова В.С. від 15.01.2014 р. слід поставитись критично. Висновки судово-медичних експертиз та допит експертів:
Згідно висновка судово-медичної експертизи № 61 Володимирецького міжрайонного відділення КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради» від 18.04. – 11.06.2011 р. (Т.1 а.с.238-240), при відповіді на питання слідчого 10,11 експерт констатував: «З моменту нанесення травми до настання смерті Сидорова В.І. могло пройти порядка декількох хвилин на протязі котрих потерпілий не міг здійснювати будь-які дії (пересуватись, чинити опір тощо).»Згідно висновка судово-медичної експертизи № 61 Володимирецького міжрайонного відділення КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради» від 18.04. – 11.06.2011 р. (Т.1 а.с.238-240), а саме у підсумковій частини при відповіді на 1,2,3,4,5,8 запитання експерт вказав тяжке тіслене ушкодження, яке спричинило смерть Сидорова В.І., та чітко зазначив, що «Точка прикладення сили знаходилась в ділянці голови».Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради за матеріалами справи № 99 від 11 липня 2011 року (Т.1 а.с. 252-257) у підсумковій частині комісія експертів при відповіді на 1,2,3, 6 запитання вказала тілесне ушкодження, яке спричинило смерть Сидорова В.І. і також зазначила, що до цього тілесного ушкодження «. могли призвести удари руками, ногами чи іншим тупим предметом в ділянку голови, різкий поворот голови навколо вертикальної осі із запрокидуванням дозаду, тощо».Згідно підсумкової частини висновку експерта Квітки А.Є. експертизою виявлено дві травми в області голови та шиї потерпілого, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (травма шийного відділу хребта і закрита черепно-мозкова травма), і у підсумковій частині висновку при відповіді на перше та п’яте питання експерт зробив висновки, з яких чітко вбачається, що лише одна з них, а саме травма шийного відділу хребта, є причиною смерті, а інша травма, а саме закрита ЧМТ, як вбачається із висновку не перебуває у причинно-наслідковому зв’язку із смертю Сидорова В.І.Згідно висновку комісійної експертизи за матеріалами справи, в якості безпосередньої причини смерті, вказана поєднана травма шийного відділу хребта та черепно-мозкова травма.Також, цим двома висновками судово-медичних експерти однозначно віднесено травму грудної клітки у вигляді перелому 5-го ребра справа до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.Як вже наголошувалось, допит експертів підтвердив наявні у справі висновки експертиз, показав, що єдиний удар Петрова С.А. кулаком по обличчю потерпілого під час його приєднання до цієї події не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку із тяжким тілесним ушкодженням, яке спричинило смерть Сидорова В.І., адже за цими роз’ясненнями момент заподіяння потерпілому виявленого в нього тяжкого тілесного ушкодження супроводжувався миттєвою втратою потерпілим свідомості і неможливістю продовжувати активні дії, чинити опір, припідніматись, відбиватись, натомість, що за наведеними вище матеріалами справи мало місце, потерпілий був при свідомості, чинив опір, припіднімався після удару Петрова С.А. кулаком по обличчю потерпілого.Також, допит експертів підтвердив вже наявні підсумки експертиз, що удари, якими спричинено потерпілому травму шийного відділу хребта поєднану із закритою черепно-мозковою травмою, наносились лише в голову. Досвідченим екпертом детально роз’яснено, чому саме в голову наносились удари з огляду на виявлену травму і її непрямий механізм.
► Отже, висновки усіх судово-медичних експертиз в сукупності із показаннями Петрова С.А. як підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, в сукупності із показаннями Іванова В.С. як підозрюваного, та в сукупності із показаннями усіх 5-ти очевидців події, жодним з яких не суперечать показання Петрова С.А., які включають показану Петровим С.А. участь і характер його дій, а частина яких відповідає його показанням, спростовують пред’явлене Петрову С.А. обвинувачення за ч.2 ст.121 КК України, та доводять, що тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, виникло ►під час перебування Сидорова В.І. на землі в лежачому стані►від ударів, які були завдані ногами в голову Сидорова В.І. ►і не надання йому, попри його активні намагання, підвестись притягнутими до відповідальності особами, ►та які (жодного з яких) не завдав Петров С.А.

Показання потерпілого:Згідно показань потерпілого, даних ним як на досудовому слідстві так і в суді, потерпілий, який доводиться рідним братом загиблому Сидорову В.І., не був очевидцем поді злочину, і вже довідався про скоєне щодо його близького родича після самої події злочину.
Ваша честь, ураховуючи викладене мною, виходить:- маємо кримінальну справу, в якій до відповідальності притягнуто дві особи, і з огляду на цю обставину, маємо законодавчі вимоги по обов’язку встановлення способу, ступенню участі та характеру дій кожного з двох притягнутих до відповідальності осіб, та заборону в Конституції України обгрунтовувати обвинувачення припущеннями;- тому маємо недостатність самого по собі факту участі у бійці двох осіб для безумовного їх засудження за ч.2 ст.121 КК України без з’ясування і доведення в суді доказами наведених вище обставин щодо кожного із притягнутих до відповідальності осіб;- маємо показання усіх 5-ти очевидців події злочину, які (жодного з яких) в основу вироку покласти не можливо через не сприйняття ними на місці події і не показання слідчому та суду жодної обставини, яка необхідна для констатації повного чи часткового виконання Петровим С.А. об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України (інакше кажучи, ніхто з них не бачив і об’єктивно не показав про заподіяння Петровим С.А. удару ногою в голову лежачого Сидорова В.І.);- маємо імперативні приписи ст.62 Конституції України щодо витлумачення сумнівів на користь Петрова С.А.;- маємо повну відповідність показань Іванова В.С. і Петрова С.А. на стадії допиту їх як підозрюваних щодо кількості ударів Петрова С.А., їх локалізації та наглядних наслідків єдиного удару рукою Петрова С.А. на початку бійки з огляду на висновки судово-медичних експертиз і роз’яснення експерта, які, на цій стадії беззастережно виправдовують Петрова С.А. за ч.2 ст.121 КК та спростовують пред’явлене йому обвинувачення.- маємо послідовні показання Петрова С.А. на усіх стадіях і в той же час, маємо змінені показання Іванова В.С.;- маємо первинне письмове пояснення Петрова С.А. (Т.1 а.с.41-42), відібране працівником міліції у Петрова С.А. без участі захисника, за чітким змістом якого Петров С.А. вдарив два рази ногою потерпілого в груди, а Іванов В.С. два рази ногою в голову;- тобто маємо беззастережну лінію незмінних визначальних показань Петрова С.А. із самого початку і до кінця;- після зміни Івановим В.С. показань маємо із стадії обвинувачення розбіжність у показаннях Іванова і Петрова щодо характеру їх дій, а саме щодо того, хто завдав ударів ногами в голову лежачого Сидорова В.І.;- як наслідок, маємо, взаємовиключність у їх показаннях в цій частині;- за таких показань 5-ти очевидців події, яка, як з’ясовано, відбулася в темну пору доби в неосвітленому місці, не обійтися без того, щоб сприйняти показання одного із притягнутих до відповідальності за правдиві, а показання іншого оцінити як неправдиві.Інакше вчинити в силу наведених вище вимог закону і Пленуму ВСУ при притягненні до відповідальності декількох осіб за відсутності показань очевидців (очевидця), які можливо було б покласти в основу вироку, не видається за можливе.
Згідно ч.1 ст.67 КПК України 1960 р. суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Мене, як захисника, привертає увагу та обставина, що за наявності усіх цих обставин, ні слідчий ні прокурор не скоритались своїм правом і не вказали в своїх процесуальних документах, та навіть в промові в дебатах, які із показань цих двох осіб слід оцінити як неправдиві, з яких підстав, а які вважати за правдиві і покласти в основу вироку разом із усіма рештою здобутих доказів, а якщо оцінити неправдивими показання і Іванова і Петрова, то чим тоді підтверджується виконання об’єктивної сторони за ч.2 ст.121 КК України кожного з двох підсудних з огляду висновки експертиз і роз’яснення експертів та на відсутність необхідних для з’ясування обставин, що підлягають доказуванню, показань очевидців про характер дій підсудних і ступінь участі в заподіянні ударів лежачому потерпілому по голові.
Як відомо, згідно ч.3 ст. 323 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Уявляється, що з огляду на все мною викладене, у цій справі, усю досліджену сукупність доказів, перед постановленням вироку можна показати у виляді умових терез суду оцінки доказів, на одній шальці яких знаходяться:- послідовні пояснення і показання Петрова С.А. як підозрьованого, обвинуваченого, підсудного; — відповідаючі ним показання Іванова В.С. як підозрюваного щодо кількості, локалізації, та об’єктивного причинно-наслідкового зв’язку ударів Петрова С.А.; — відповідаючі показанням Петрова С.А. показання свідків-очевидців Литовченка і Ходорковського; — показання решти трьох очевидців, які не виключають показані Петровим С.А. характер дій і ступнь участі у бійці його та Іванова В.С.;- зазначені підсумки судово-медичних експертиз і роз’яснення експертів в контексті цих показань Петрова С.А. і підозрьованого Іванова В.С.;- позитивні характеризуючі дані Петрова С.А. і відсутність в його біографії юридичної відповідальності; — чіткі імперативні норми ч.1 ст.2 КК України, п.1 ч.1 ст.64 КПК України 1960 р. та роз’яснення пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, яка вимагають встановити спосіб, характер дій, ступень участі кожного із притягнутих до відповідальності осіб;- імперативні вимоги ч.3 ст.62 Конституції України за якою обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, і як наслідок, в цьому конктесті нечітке по суті і по змісту обвинувачення щодо Петрова С.А.;
на іншій шальці цих умовних терезів оцінки доказів суду маємо:- двічі змінені показання Іванова В.С.; (а якщо враховувати дані ним показання під час допиту його в суді при розгляді цієї справи судом в іншому складі, то – тричі змінені).
Яка частина переважить, а інкаше кажучи, як оцінити в сукупності усі зазначені докази, вирішувати суду, я ж лише показав, що в суді встановлено дослідженими в сукупності доказами, що Петров С.А. не причетний до виконання об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
В його діях відсутній цей склад злочину, а пред’явлене Петрову С.А, обвинувачення не знайшло свого підтвердження за зібраними слідством і дослідженими судом доказами.
Звичайно, та участь Петрова С.А., яка встановлена, його не красить. Звичайно, що за певних обставин він має нести відповідальність за фактично ним вчинене, та аж ніяк не за ч.2 ст.121 КК.Оскільки по-іншому питання щодо Петрова С.А ніким у встановленому порядку не поставлено, то Петров С.А. підлягає виправданню за ч.2 ст.121 КК України.
З приводу цивільного позову:
Як вбачається із цивільного позову потерпілий обгрунтовує заподіяну йому матеріальну та мораьлну шкоду саме смертю Сидорова В.І. і наслідками, які цим спричинені.Саме з цих підстав потерпілий просить задовільнити його цивільний позов.Однак, як доведено в суді та що було показано вище, в діях Петрова С.А. відсутній склад злочину, передбачений ч.2 ст.121 КК України, а тому, відсутні правові підстави для стягнення із Петрова С.А. заподіяної потерпілому смертю Сидорова В.І. моральної та матеріальної шкоди.* * *Відповідно до ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.Згідно ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.Як доведено вище, діяння Петрова С.А. не містить об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 України, а тому, не містить і всього складу злочину.При чому, злочин передбачений ч.2 ст.121 КК України за своєю правовою конструкцією є матеріальним, тому його об’єктивна сторона передбачає наявність трьох обов’язкових ознак: суспільно-небезпечно дії (в даному випадку у вигляді заподіяння Сидорову В.І. відповідних ударів, від яких настала смерть потерпілого); суспільно-небезпечних наслідків у вигляді тяжкого тілесного ушкодження Сидорова В.І., яке спричинило його смерть; причинного зв’язку між цими суспільно-небезпечними діями та наслідками.Відсутність хоча б однієї із цих трьох обов’язкових ознак об’єктивної сторони безспірно вказує на відсутність усієї об’єктивної сторони, а відтак, на відсутність всього складу злочину, як єдиної підстави для притягнення до кримінальноїї відповідальності.Як грунтовно показано вище, суспільно-небезпечних дій (а по суті, у цій конкретній справі –заподіяння ударів/удару ногою Сидорову В.І. в голову після його падіння на землю і подавлення його дій по намаганню встати і чинити опір) Петров С.А. не вчиняв.Тому, не має першої обов’язкової ознаки.При цьому, з огляду на висновки судово-медичних експертиз і роз’яснення експерта, удар Петрова С.А. на початку бійки кулаком в обличчя потерпілого, ні самі по собі, ні в сукупності із ударами Іванова В.С., не перебуває у причинному зв’язку із травмою шийного відділу хребта, яка спричинила смерть потерпілого.Отже, немає і причинно-наслідкового зв’язку між діями Петрова С.А. і суспільно-небезпечними наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, що є само по собі зрозуміло, оскільки не має відповідних дій, які б могли навіть спричинити такий наслідок. Тому, вчинене Петровим С.А. діяння не містить складу злочину ч.2 ст.121 КК. Це ж саме обгрунтування не доводить участь Петрова С.А. у вчиненні саме цього злочину.Тому, за містом ст. 327 КПК України є дві підстави для виправдання Петрова С.А. за ч.2 ст.121 КК України, хоча перша – відсутність складу злочину, охоплює другу підставу, так-як є універсальною, і єдиним мірилом для висновку про винуваність чи невинуваність у пред’явленому обвинуваченні.

Враховуючи все вищевикладене, —

1. Виправдати Петрова Сергія Анатолійовича за пред’явленим йому обвинуваченням і визнати його невинним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

2. Відмовити повністю у задоволенні цивільного позову потерпілого до Петрова Сергія Анатолійовича.

3. Скасувати раніше обраний Петрову С.А. запобіжний захід.

4. Приєднати до матеріалів кримінальної справи мою промову в судових дебатах, викладену письмово, яка була мною щойно оголошена.

адвокат Костюкович С.І. 04 березня 2014 р.